Шахед-136 — це барражуючий боєприпас іранського виробництва, який став справжнім символом асиметричної війни. Відомий у російській армії як Герань-2, цей дрон-камикадзе поєднує простоту конструкції, низьку вартість і вражаючу дальність, що дозволяє йому долати тисячі кілометрів і завдавати точних ударів по стратегічних об’єктах. З моменту першого застосування в Україні восени 2022 року він змусив переглянути підходи до протиповітряної оборони, виснажуючи ресурси дороговартісних систем і змушуючи воювати з дешевим, масовим озброєнням.
Його гул, схожий на далекий рев мопеда, став нічним жахом для багатьох міст. Дрон летить низько, майже притискаючись до землі, уникає радарів і б’є по енергетиці, логістиці чи військових позиціях. За даними військових джерел, саме завдяки своїй економічності Шахед-136 перетворився на один з наймасовіших інструментів затяжних конфліктів, де кількість часто перемагає якість.
Але за цією простотою ховається глибока еволюція. Від базової іранської моделі до російських модифікацій з важчою бойовою частиною, камерами та елементами штучного інтелекту — Шахед-136 продовжує розвиватися, диктуючи нові правила бою в повітрі.
Історія створення: від іранських розробок до глобального поширення
Шахед-136 з’явився на світ у лабораторіях іранської компанії HESA та Shahed Aviation Industries наприкінці 2020 року. Офіційно його представили у 2021-му, коли на військових парадах продемонстрували мобільні пускові установки на вантажівках, здатні випускати цілі рої дронів одночасно. Іранці позиціонували його як відповідь на дорогі західні ракети — дешевий, надійний і ефективний засіб для дальніх ударів.
Конструктори надихалися старими ідеями, зокрема німецькими розробками 1980-х років типу DAR, але адаптували їх під сучасні потреби. Дельтоподібне крило, штовхаючий гвинт і мінімалістична електроніка зробили апарат надзвичайно простим у виробництві. Перші бойові випробування пройшли в регіональних конфліктах, де хусити в Ємені застосовували подібні системи проти саудівських об’єктів. Хоча деякі атаки 2019 року на нафтопереробні заводи Aramco приписують іншим моделям, Шахед-136 швидко довів свою цінність.
Перелом стався у 2022 році, коли Росія отримала сотні одиниць для використання в Україні. Під назвою Герань-2 дрон почав масово атакувати українські міста. Іран заперечував постачання, але залишки збитих апаратів з маркуванням «Герань-2» розвіяли сумніви. До 2023 року Росія запустила власне виробництво на заводі в Алабуга (Татарстан), локалізувавши більшість компонентів і наростивши випуск до 170 одиниць на добу. Станом на 2025–2026 роки загальна кількість запущених дронів перевалила за десятки тисяч, а співпраця з Іраном лише поглибилася.
Технічні характеристики: простота, що вражає
Шахед-136 виглядає скромно, але його параметри роблять його грізним противником. Довжина корпусу сягає 3,5 метра, розмах крил — 2,5 метра, а стартова маса — близько 200 кілограмів. Двигун Mado MD-550 потужністю 50 кінських сил — це чотирициліндровий поршневий агрегат, який працює на звичайному бензині й видає характерний гучний звук. Швидкість крейсерська тримається на рівні 150–185 км/год, а висота польоту варіюється від 60 до 4000 метрів.
Бойова частина в базовій іранській версії важить 40–50 кілограмів, але російські модифікації Герань-2 несуть до 90 кілограмів — з осколково-фугасним, термобаричним чи навіть кумулятивним наповненням. Дальність польоту заявлена до 2500 кілометрів, хоча на практиці з повним навантаженням вона часто обмежується 1000–2000 кілометрами. Запуск відбувається з мобільних платформ за допомогою ракетних прискорювачів — дрони вистрілюють цілими пакетами з вантажівок.
Ось порівняльна таблиця основних характеристик:
| Параметр | Shahed-136 (Іран) | Герань-2 (Росія, 2025–2026) |
|---|---|---|
| Довжина / Розмах крил | 3,5 м / 2,5 м | 3,5 м / 2,5 м |
| Маса | 200 кг | до 240 кг |
| Бойова частина | 40–50 кг | 50–90 кг (різні типи) |
| Дальність | 1000–2500 км | 650–2500 км |
| Швидкість | 185 км/год | 185 км/год (реактивні варіанти до 600 км/год) |
| Наведення | GNSS + INS | GNSS + INS + камери, ШІ, Starlink |
Дані наведено за матеріалами військових аналітичних ресурсів і відкритих джерел. Російські версії часто оснащують додатковими модулями для стійкості до радіоелектронної боротьби, а вартість одного апарату тримається в межах 20–50 тисяч доларів.
Як працює дрон: від запуску до удару
Процес простий, але ефективний. Дрони завантажують у контейнери на вантажівках, задають координати через супутникову навігацію і запускають ракетними прискорювачами. Після старту вони набирають висоту, переходять на крейсерський режим і летять за попередньо запрограмованим маршрутом. Система інерційного наведення з корекцією по GPS/GLONASS дозволяє обходити деякі перешкоди, а в пізніших модифікаціях додають камери та елементи штучного інтелекту для розпізнавання цілей у реальному часі.
На підході до цілі дрон може «барражувати» — кружляти над районом, чекаючи оптимального моменту. Коли удар відбувається, вся енергія бойової частини йде на руйнування. Низька висота і мала радіолокаційна помітність роблять його складним для виявлення класичними радарами — він часто виглядає як зграя птахів або просто шум у повітрі.
Але є й слабкі місця. Гучний двигун видає дрон на слух, а залежність від супутникових сигналів робить його вразливим до глушіння. Саме тому українські сили активно застосовують РЕБ, мобільні вогневі групи та навіть спеціальні перехоплювачі.
Бойове застосування: від Близького Сходу до України
Шахед-136 швидко став інструментом проксі-війн. Хусити застосовували подібні системи проти саудівських об’єктів, а Іран — у регіональних операціях. Та справжній розквіт настав в Україні. З вересня 2022 року Росія почала масовані нічні атаки: десятки, а потім і сотні дронів за раз. Вони били по енергетичній інфраструктурі, портам, залізницях і навіть цивільних об’єктах, викликаючи відключення світла та паніку.
Тактика еволюціонувала. Спочатку йшли одиночні удари, потім — хвилі з декой-дронами (типу Gerbera), які відволікали ППО. До 2025–2026 років з’явилися рої по 400–500 апаратів за ніч, поєднані з крилатими ракетами. Російське виробництво в Алабуга дозволило підтримувати темп, а модифікації з камерами і ШІ зробили дрони розумнішими — вони оминають зони РЕБ і навіть можуть передавати відео.
Вплив на цивільне життя величезний. Люди в Києві, Одесі, Харкові навчилися розпізнавати той характерний гул і ховатися в укриттях. Але водночас українська стійкість і креативність у протидії перетворили Шахед на каталізатор інновацій.
Протидія Шахедам: український досвід і технології
ЗСУ швидко адаптувалися. Спочатку допомагали радянські «Шилки» і німецькі Gepard — їхні швидкострільні гармати ідеально підходять для низьколетячих цілей. ПЗРК типу Piorun і Stinger, мобільні групи на пікапах з кулеметами, навіть винищувачі МиГ-29 — усе пішло в хід. Ефективність перехоплення сягала 65–85% залежно від хвилі.
Сучасні рішення включають мережі мікрофонів для акустичного виявлення, електронну боротьбу «Покрова» та перехоплювачі-дрони. Україна розробила власні аналоги — Batyar і Artemis ALM-20 з оптикою і штучним інтелектом. Ці системи вже в 2025 році почали конкурувати з оригіналом, показуючи, що відповідь на асиметрію теж може бути асиметричною.
Цікаві факти про Шахед-136
- Один Шахед-136 коштує як кілька снарядів, але змушує ППО витрачати ракети вартістю в мільйони доларів — класична асиметрія, яка виснажує сильнішого.
- Двигун MD-550 — це фактично копія німецького моделі 1980-х, адаптована китайськими виробниками. Уламки часто містять компоненти з США, Європи та Азії.
- У 2025 році з’явилися версії з Nvidia Jetson на борту — міні-комп’ютер дозволяє дронам самостійно аналізувати відео й обирати цілі.
- Російські модифікації навчилися запускати навіть ракети ПЗРК типу «Верба» з дронів, перетворюючи їх на міні-бомбардувальники.
- Україна не тільки збиває, а й копіює технологію: аналоги Batyar вже літають далі й точніше за оригінал завдяки сучаснішій оптиці.
Еволюція та майбутнє: від поршневого до реактивного
Шахед-136 не стоїть на місці. Російсько-іранська співпраця народила реактивні варіанти на кшталт Shahed-238 / Герань-3 зі швидкістю понад 500 км/год. З’явилися носії додаткових боєприпасів, системи Starlink для керування та навіть FPV-модулі. Виробництво в Алабуга сягнуло десятків тисяч одиниць, а плани на 2026 рік передбачають ще більші обсяги.
Цей дрон став каталізатором змін у військовій справі. Він показав, що дешеві масові системи можуть паралізувати високотехнологічну оборону. Країни по всьому світу вивчають досвід: США розробили свій клон LUCAS, а інші армії шукають способи інтеграції подібних технологій.
Шахед-136 — не просто зброя. Це втілення нової реальності, де війна стає доступнішою, жорсткішою і непередбачуваною. Його гул ще довго лунатиме в нічних небах, нагадуючи, що технології не стоять осторонь від людських конфліктів.
