Ніна Матвієнко пішла з життя 8 жовтня 2023 року в Києві, за два дні до свого 76-річчя. Причиною смерті стало онкологічне захворювання, з яким вона боролася майже чотири роки. Родина довго тримала деталі в таємниці — співачка не хотіла, щоб її вважали слабкою, і до останнього залишалася усміхненою, сильною, повною внутрішнього світла. Діагноз поставили пізно, вже на четвертій стадії, коли раптовий сильний біль у животі змусив викликати швидку в серпні 2023-го. Лікарі в київській лікарні підтвердили: хвороба розвивалася роками, а організм, виснажений боротьбою, не витримав.
Ця звістка вдарила по всій Україні. Голос Ніни Матвієнко, що збирав у собі тисячолітню силу народної пісні, раптом затих назавжди. Але її пісні — «Квітка-душа», «Ой летіли дикі гуси», «Чарівна скрипка» — продовжують лунати в серцях мільйонів, нагадуючи, що справжнє мистецтво не вмирає. Для початківців це історія про жінку, яка піднялася з бідного села до статусу національної легенди. Для просунутих — глибокий погляд на те, як талант, стійкість і любов до коренів перемагають навіть найважчі випробування.
Сьогодні ми розберемо все: від перших кроків у музиці до останніх днів у лікарні, від сімейних таємниць до культурної спадщини, яка живе й сьогодні. Бо Ніна Матвієнко — це не просто співачка. Це голос України, який звучить крізь час.
Раптовий біль і шокуючий діагноз: хронологія останніх місяців
Серпень 2023-го став переломним. Після концерту у Львові Ніна Митрофанівна повернулася до Києва і відчула гострий біль у животі. Швидка відвезла її до лікарні. Там, за словами доньки Тоні Матвієнко, лікарі повідомили страшну новину: хвороба вже майже чотири роки жила в організмі. Для самої співачки це стало шоком — вона боялася саме такого кінця, але ніколи не скаржилася. Зять Арсен Мірзоян пізніше підтвердив: це була онкологія. Співачка пройшла операції, лікування, але на четвертій стадії шанси були мінімальними.
Вона лежала в лікарні цілий місяць. Родина чергувала біля ліжка, привозила ліки, намагалася підтримувати. Ніна Митрофанівна просила не розголошувати деталі — «не хочу, щоб мене бачили слабкою». Вона завжди вела здоровий спосіб життя, дотримувалася дієт, пасла худобу в дитинстві, співала, не знаючи втоми. Тому ніхто не підозрював, наскільки серйозно все. Близькі згадували: навіть у палаті вона намагалася жартувати, усміхатися, бути тією самою княгинею української пісні.
8 жовтня серце зупинилося. Поховали її 11 жовтня на Звіринецькому кладовищі в Києві. Тисячі людей прийшли попрощатися. Квіти, сльози, пісні — усе це стало доказом, наскільки глибоко вона вкоренилася в українській культурі.
Від сільської дівчинки до народної артистки: шлях, сповнений пісень
Ніна Митрофанівна Матвієнко народилася 10 жовтня 1947 року в селі Неділище на Житомирщині. П’ята дитина з одинадцяти в бідній селянській родині Митрофана Устимовича та Антоніни Ільківни. Мати співала в кілька голосів, і саме її голос став першим учителем для маленької Ніни. З чотирьох років дівчинка вже допомагала по господарству, пасла худобу, працювала наймичкою. Сім’я жила так бідно, що в 11 років її віддали до школи-інтернату в Потіївці — для дітей з багатодітних сімей.
Там, у інтернаті, почалося справжнє знайомство з музикою. Вона співала в хорі, грала в драматичному гуртку, мріяла стати артисткою. Жорстокість вихователів, холодні кімнати, постійна праця — усе це загартовувало характер. Пізніше Ніна закінчила філологічний факультет Київського університету заочно і навіть писала вірші, оповідання, есе для журналів «Україна», «Дзвін», «Жіночий світ».
1966 рік став доленосним: вона вступила до вокальної студії при Державному заслуженому українському народному академічному хорі імені Григорія Верьовки. З 1968-го — солістка. Понад 20 років віддала цьому колективу, збираючи й зберігаючи автентичний український фольклор. Потім перейшла до Національного ансамблю солістів «Київська камерата», де поєднала народний спів з академічним. Її репертуар — це понад 250 пісень: обрядові, ліричні, гумористичні, балади XVII–XVIII століть. Композитори Євген Станкович, Мирослав Скорик, Ірина Кириліна писали для неї спеціально.
Гастролі по всьому світу — Мексика, Канада, США, Європа, Азія. Скрізь її голос, чистий і потужний, як солов’їна трель на світанку, змушував людей плакати й усміхатися одночасно. Вона не просто співала — вона передавала душу народу, який століттями зберігав свою ідентичність попри всі випробування.
Акторка, письменниця, громадська діячка: грані таланту
Ніна Матвієнко не обмежувалася сценою. Вона знімалася в телефільмах «Маруся Чурай», «Катерина Білокур», «Розлилися води на чотири броди», грала в художніх стрічках «Солом’яні дзвони», «Пропала грамота». Озвучувала мультфільми, зокрема «Мавка. Лісова пісня» 2023 року. Створювала авторські спектаклі — «Під сонцем», «Золотий камінь посіємо ми». У 1995-му виступала з американським театром La Mama в Нью-Йорку.
У 2003 році вийшла її книга «Ой виорю нивку широкую» — збірка репертуару з нотами й текстами. У 2004-му — спогади «Уже так не буде, як є». Вона викладала в КНУКіМ, була членом Спілки кінематографістів України. Під час Помаранчевої революції та Євромайдану співала для людей на майданах, підтримувала дух нації. Критикувала війну, називала її братовбивчою, і завжди стояла за мир і справедливість.
Нагороди говорять самі за себе: Заслужена артистка УРСР (1978), Народна артистка УРСР (1985), Шевченківська премія (1988), Орден княгині Ольги, Герой України (2006), Почесна громадянка Києва (2016), Орден княгині Ольги II ступеня (2020) і посмертно — Національна легенда України (2024). Кожна нагорода — це визнання не просто таланту, а й величезної праці над збереженням української культури.
Родина як опора: чоловік, діти та онуки
У 1971 році Ніна вийшла заміж за художника Петра Гончара, генерального директора Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара». Разом вони створили творчу династію. Діти — син Іван (1972), художник і з 2005-го ієродиякон Іоанна Богослова в Ніжині, син Андрій (1974) — художник-іконописець, і донька Антоніна (1981) — відома співачка, дружина Арсена Мірзояна.
Онучки Уляна та Ніна Мірзоян продовжують сімейну традицію. Родина завжди була для неї головною підтримкою. Навіть у останні дні в лікарні близькі не відходили ні на крок. Тоня Матвієнко пізніше розповідала, як мама боялася хвороби, але боролася до кінця. Петро Гончар, хоч і не жив з нею в останні роки, залишався важливою частиною її життя.
Чому вона приховувала хворобу: сила характеру легенди
Ніна Матвієнко ніколи не хотіла здаватися слабкою. Вона вважала себе здоровою, завжди на дієтах, у русі, з піснею в серці. Навіть коли хвороба вже давалася взнаки, вона продовжувала виступати, посміхатися публіці, дарувати тепло. Родина поважала це бажання й тримала деталі в секреті, щоб уникнути спекуляцій і зберегти її образ княгині сцени.
Арсен Мірзоян у своєму інтерв’ю зазначив: «Вона ніколи не жалілася, вела здоровий спосіб життя». Ця стійкість — частина її характеру, сформованого ще в дитинстві в бідному селі. Вона знала, що значить боротися, і не хотіла, щоб хвороба перемогла її дух. Навіть у палаті вона намагалася бути тією самою Ніною Матвієнко, якою її любили мільйони.
Цікаві факти про Ніну Матвієнко
- Голос матері як перша школа. Мама Антоніна співала в кілька голосів, і маленька Ніна вбирала це з молоком. Саме тому її виконання народних пісень завжди звучало так автентично й глибоко.
- Понад 250 пісень у репертуарі. Вона не просто співала — вона зберігала фольклор, записувала, збирала, рятувала від забуття. Кожна пісня — це шматочок української історії.
- Літературний талант. Крім музики, писала вірші й прозу. Її книга «Ой виорю нивку широкую» стала справжнім посібником для молодих виконавців народних пісень.
- Героїня революцій. Співала на Майдані, підтримувала людей у важкі часи. Її голос ставав зброєю для духу нації.
- Посмертне визнання. У 2024 році її визнали Національною легендою України — честь, яка підкреслює, наскільки глибоко вона вплелася в культурну тканину країни.
- Сімейна династія. Донька Тоня, сини-художники — усі діти пішли творчим шляхом, продовжуючи мамину справу по-своєму.
Ці факти показують: Ніна Матвієнко була не просто артисткою. Вона була живою легендою, яка поєднувала минуле й сучасне в кожній ноті.
Спадщина, яка не зникає: чому її голос звучить і сьогодні
Після смерті Ніни Матвієнко її пісні набули нового звучання. Молоді виконавці переспівують її хіти, аніматори озвучують мультфільми її голосом, а прості українці вмикають «Квітку-душу» на весіллях і святах. Вона довела, що народна пісня — це не архаїка, а живе джерело сили.
В епоху, коли культура часто стає комерційною, Ніна Матвієнко нагадувала про корені. Її гастролі, фільми, книги — усе це стало мостом між поколіннями. Для початківців, які тільки відкривають українську музику, її дискографія — найкращий старт. Для просунутих — приклад того, як талант і наполегливість можуть змінити культурний ландшафт країни.
Сьогодні, слухаючи її записи, ми розуміємо: смерть забрала тіло, але не дух. Голос Ніни Матвієнко — як золота нитка, яка зшиває минуле, сьогодення й майбутнє України. І поки лунають її пісні, вона залишається живою в кожному з нас.
